Народився Павло Іванович Гетман 28 червня 1927 року в селі Зелений Колодязь Чугуївському районі.
У 1941 році з перших днів Павло Іванович пішов зі зброєю в руках добровольцем на фронт захищати свою Батьківщину. У 1942 році після закінчення школи кулеметників харків’янин Павло Гетман був направлений у 25 гвардійську стрілецьку дивізію, яка захищала Москву від німецько-фашистських загарбників. Звідти шлях дивізії проліг на Воронізький фронт, а пізніше на Харківщину. Саме тут 3-6 березня 1943 року у селі Таранівка Зміївського району здійснив подвиг взвод старшого лейтенанта Петра Миколайовича Широніна, котрий охороняв переїзд. В цьому бою вони підбили 7 танків, 4 бронетранспортери, знищили 50 гітлерівців. Павло Іванович замінив загиблого командира взвода зв’язку. За це йому було присвоєно офіцерське звання.
Так писав у своїх спогадах Павло Іванович: «В Таранівці ми давали зв’язок в кожен батальон. На другий день бою зв’язківців кинули на боротьбу з танками. На переїзді між Таранівкою та Безпалівкою розмістився взвод, яким командував лейтенант Широнін. Його задача – не пропустити танки через переїзд…Пам’ятаю в день по дві–три атаки відбивали. Під час одної з них я кинувся назустріч танку і кинув гранату. Він зупинився в 10 метрах від переїзду. Артилеристи вцілили у танк, а мене чим-то оглушило. Я хотів повернутися в окоп, але був сильний кулеметний вогонь, мені прийшлося заховатися під підбитим танком. Вночі ми збирали автомати, гранати, патрони та дралися з ворогом його ж зброєю… Наш полк захищав Таранівку декілька днів. І хоча нас, гвардійців, було небагато, ворог прорватися до Харкова швидко не зміг. Із Таранівки ми пробивалися через Чемужівку до села Мохнач. 45-міліметрову гармату тягнули на собі, залишилося всього 2 снаряда. Ми випустили їх по танку, але він не зупинявся. Наш командир взводу зв’язку Саприкін гранатою підбив танк, а десантників ми знищили у рукопашному бою. У цьому бою Матвій Саприкін загинув і я залишився за нього…»
26 вересня 1943 року у складі передового загону взвод Павла Гетмана форсував Дніпро південніше Дніпропетровська, де був важко поранений. В госпіталі йому ампутували ногу. За мужність у боях Павло Іванович був нагороджений 3 бойовими орденами та багатьма медалями.
Його бойовий шлях – це подвиг, приклад доблесті та героїзму.
Після війни Павло Гетман був майстром на заводі. Він дуже любив тварин. Розводив вівчарок, канарок та щиглів. Павло Іванович із задоволенням зустрічався з учнями шкіл, розповідав їм про Другу світову війну, про мужність та героїзм наших солдат.
За матеріалами пошукової роботи «Наші дідусі – герої Другої світової війни» (Пошукова група Чугуївського НВК №5, керівник роботи Гречина І.С.)
