Однією з тем, що зацікавила істориків, є історія примусового вивозу радянських громадян до Німеччини для праці в промисловості та сільському господарстві Німеччини та ії союзників. Остарбайтери в перекладі з німецької мови – «східні робітники». Кожний остарбайтер мав на груді спеціальний знак «Ост».
5 серпня 1941 року райхсміністр окупованих східних областей А.Розенберг видав розпорядження про обов’язкову трудову повинність для цивільних громадян віком від 18 до 45 років.
З вересня 1942 року починається масовий примусовий вивіз молоді з Чугуївщини, який тривав усе літо і осінь 1942 року. Другий етап вивозу припадає на 1943 рік, коли німці починають назавжди покидати наші села, та забирають із собою всіх, хто може працювати.
Для обліку працездатного населення у кожному великому обласному, районному місті були створені біржі праці. Чугуївська районна біржа праці розташовувалася у сучасному будинку БДЮТ. Саме туди зводили усіх остарбайтерів з району, там вони проходили комісію та відправлялися на вокзал, де їх вантажили у потяг і відправляли на захід. Чугуївська міська біржа знаходилася в будинку, де до війни розташовувався військкомат (вул. Старонікольська, 36).
В Німеччині вони попадали на біржі праці. «Нас ждала санитарная обработка под холодной водой из шланга, если были вши, то стригли, дали полосатую форму: юбку и рубашку и повезли в город. Там нас выстроили в ряды, некоторых забирали партиями на заводы и фабрики, еще людей покупали сельские богачи» (за спогадами Хворих Віри Миколаївни).
Всі остарбайтери, що працювали в промисловості, розміщувалися в спеціальних таборах, що були обнесені колючим дротом, складалися з тісних бараків, в яких робітники спали на триповерхових нарах. У неробочий час виходити на прогулянку до цивільного міста можна було тільки на 1 годину під надзором охоронників.
В сільському господарстві життя робітників залежало від відношення до них господаря: «Нас охраняли, закрывали на ночь, на поле ходили под ружьем где-то месяца три, потом разрешили свободно на поле ходить. Отношение к нам было как к рабочему скоту, нас били, обижали. К хозяйке обращались «милостивая сударыня». Она не любила, когда останавливались отдохнуть. Всегда била и говорила «лентяйка» (за спогадами Карманової А.І.)
«Питание было очень скудное. Хлеб выдавали на сутки 250 гр., приварок был из овсяной муки 2 р. в деньи на завтрак стакан кофе» (за спогадами Шаповалова М.М. ). Ставлення до остарбайтерів в містах і селах було принизливе: «Первое время нас не выпускали на прогулки. Все было внутри здания, и столовая, и умывальник. Белье нам меняли. Одевали в какую-то одежду из искусственного материала и деревянные сабо. Позже нам стали разрешать выходить на улицу под присмотром надзирателей в воскресенье. Работали мы в две смены. Еще позже стали отпускать и в город, сняли с нас отпечатки пальцев и на 2 часа отпускали. Но куда ты выйдешь? Например, в трамвае надпись была: «Остарбайтерам и собакам проезд разрешается на задней площадке», «Вход в сквер остарбайтерам и собакам запрещен». Это было такое унижение! Гуляли только под присмотром надзирательницы. Пришли на Эльбу, посидели, и назад (за спогадами Заводнової Лідії Миколаївни).
Важкі умови проживання, недостатній раціон харчування, ставлення влади до них як до людей «другого ґатунку» нерідко призводило смерті робітників.
З початку визволення остарбайтери починають повертатися додому. Громадяни, що визволялися Радянською армією, одразу направлялися до фронтових збірно-пересильних пунктів. Там вони проходили санобробіток, відгодовувалися після неволі, проходили медичний огляд, фільтрацію НКВД. Далі відправлялися в обласні міста за місцем їх проживання. Хлопці призовного віку ще в Німеччині призивалися до лав Червоної Армії. Жінки мали можливість влаштуватися на роботу у військову частину цивільним робітником.
Список остарбайтерів Чугуївщини був складений на основі матеріалів Харківського обласного державного архіву. Список складається із 2230 імен тих, хто був угнаний до Німеччини та Австрії у 1942 і 1943 роках. Із 2230 осіб представниками м. Чугуєва є 537 осіб і 1693 – представників вісімнадцяті населених пунктів Чугуївського району.
Отже, вкупі зі всіма остарбайтерами, мешканці Чугуївщини переживали постійні тортури, більшість з них рано померла після війни, загубивши в неволі здоров’я.
(за матеріалами пошукової роботи Карбазіна Микити (ЗОШ № 7), науковой керівник – Стафєєв С.А.)
