Розповідь про дивовижну людину, про прекрасного педагога – ІВАНА ДМИТРОВИЧА ПАЗІЯ, який відкривав нашу рідну Чугуївську школу №7 для перших її учнів.
Іван Дмитрович Пазій народився 20 травня 1928 року, в с. Бригадирово Балаклійського району, в родині селянина.
Сім’я матері була заможною і тому в 1932 році їх розкуркулили. Прийшлося часто переїжджати в пошуках роботи і притулку. Жили в Ростовській області, Краснодарському краї, Ставропіллі, передгір’ях Кавказу.
Війна застала в селі Магдалинівка. Було все: німецька окупація, голод від якого довелось тікати.
Так у 1942 році сім’я опинилася на батьківщині в с.Бригадирово, де чотирнадцятирічний Іван став працювати в колгоспі.
У 1943 році, після звільнення, пішов до школи за 50 кілометрів від дому, в місто Балаклею.
У 1946 році закінчив школу і поступив до Чугуєво-Бабчанського технікуму за фахом – лісівник. Потім працював уЛьвові, служив в Борисоглібську, закінчив 10-й клас, поступив на фізмат учительського інституту і одночасно на заочний факультет Львівського лісотехнічного інституту.
Восени 1953 року демобілізувався, приїхав до міста Чугуєва, де тоді жили його батьки і став працювати учителем математики в школі № 1.
У 1961 році був призначений завучем школи № 2.
Ерудицією, тактом, доброзичливістю, що поєднується з вимогливістю, він заслужив повагу колег, громадськості. Напевно, тому, коли в 1962 році стало питання про призначення директора нової школи № 7, створеної в місті, рішення було прийнято одноголосно і почесна посада довірена ІвануДмитровичу.
Іван Дмитрович пригадував, як відбувалося становлення школи № 7 у ті часи: «В 1961 році була відкрита школа, як філія школи № 5, яка складалася з 4-х класів комплектів і одного 5-го класу. Будівля розташовувалась на пустирі, ніякого благоустрою не було. На присадибі паслися кози та корови, а ще звалище сміття. Під час дощів без гумових чобіт до школи не можна було підійти. Води в школі не було, її носили з колонки вулицею Щорса. Також не було і централізованого опалення, а було 8 груб які постійно диміли через погане вугілля. Одночасно надійшло розпорядження створити повнокомплектну восьмирічну школу.
Директори середніх шкіл № 1, № 2, № 5 відправили в сьому школу тільки тих учнів, котрі «відрізнялися» навчанням і дисципліною, а решту учнів мікрорайону залишили у себе. Дуже складним було питання в підборі вчительських кадрів. Ніхто не хотів йти працювати в таку школу.
В цей час по вулиці Мічуріна розпочалося будівництво Чугуївського заводу паливної апаратури на 6000 робітників, це було будівництво загальносоюзного значення. Почали прибувати робочі з усіх кінців Радянського Союзу і селитися в гуртожитках по вулиці Дружба. Кількість учнів стала швидко рости і незважаючи на те, що школа перейшла на двозмінні заняття, класи були переповнені, і школа немогла прийняти усіх бажаючих учнів.
Завдяки напруженій праці педагогічного, учнівського колективів, допомоги шефів, батьківської громадськості, школа поступово виходила в число переможців серед шкіл міста. Щорічно за підсумками навчально-виховної роботи кращі учні нагороджувалися туристичними поїздками по містах нашої країни.
З 1985 по 1987 рік школа постійно займала 1-е місце в змаганні серед шкіл міста та нагороджувалася перехідним Червоним Прапором. Після цього прапор було передано на постійне зберігання і зараз воно знаходиться в шкільному музеї. Тільки 7-я школа міста була удостоєна такої нагороди».
Соратницею, вірним другом, помічником для Івана Дмитровича завжди залишалася його дружина Лідія Миколаївна. У 1963 році Лідія Миколаївна прийшла працювати вчителем молодших класів у 8-ми річну школу № 7 м.Чугуєва, де директором був її чоловік І.Д.Пазій. У 1972 році родина виїхала у відрядження за кордон в НДР, де працювали 8 років у школі № 135; Іван Дмитрович – директором, Лідія Миколаївна – учителем молодших класів.
У 1975 році – повернулися на Батьківщину. Лідія Миколаївна – ерудована, скромна, чуйна, зі спокійним голосом, любляча свою справу до самозабуття більше 25-ти років пропрацювала вчителем початкових класів у Чугуївській школі № 7. Вона відмінник народної освіти, вчитель – методист. Іван Дмитрович працював директором Кочетовської школи-інтернату, інспектором районного та міського відділів освіти, в 1984 році повернувся в рідну школу № 7, де і працював до виходу на пенсію.
В учительській родині виріс єдиний син – Андрій, гідний почесного прізвища – Пазій. Андрій Іванович Пазій – добре відома у нашому місті людина – депутат міської ради, активний громадський діяч, успішний підприємець, учасник бойових дій на території Республіки Афганістан, ліквідатор аварії на ЧАЕС.
Воістину рідною стала для Івана Дмитровича загальноосвітня школа № 7, роботу якої він очолював протягом 26 років.
Гострий розум, невтомна енергія, непохитна воля, любов до своєї професії – ось запорука успіху ІВАНА ДМИТРОВИЧА, сенс його життя.
За матеріалами краєзнавчої роботи «Земний уклін тобі, учитель» (пошуковий загін Чугуївської ЗОШ №7, керівник роботи Кривенець І.В.)
